16 лютого, напередодні Дня народження Лесі Українки, кафедра іноземних мов та перекладу разом із кафедрою українознавства провели особливу зустріч — із сучасною українською поеткою Іриною Малярською. Це була не лекція і не офіційний захід у звичному розумінні: радше живий діалог між поезією й тими, хто щодня працює зі словом — перекладає, аналізує, шукає відповідники між мовами й культурами. Символічно, що саме в день, коли ми згадуємо авторку «Лісової пісні», народився імпульс наших здобувачів до власної творчості.
Зустріч стала відправною точкою студентського конкурсу «Вірші без конспектів», який кафедра проводить у межах Тижня української культури. Конкурс — це запрошення спробувати себе одразу на двох творчих теренах: у першому турі учасники писали вірш українською мовою, надихнувшись англійською ідіомою з «кінської» добірки (цілком у дусі року Вогняного Коня). У другому — перекладатимуть поезію Ірини Малярської однією з іноземних мов.
Перший тур завершено. Він перевершив очікування — шість віршів, шість авторів, шість абсолютно різних голосів.
Підсумовуємо 1 етап: що написали та як
Якщо дивитися на шість текстів разом, як на єдиний корпус, вимальовується щось важливе — і про учасників, і про час, у якому ми всі живемо.
Ідіома стала не темою, а відправною точкою. Ніхто не писав «про коней» — усі писали про людей, про вибір, про війну, про втрату, про себе. Хтось розгорнув її в портрет (Габіда-Одіссей, що дивиться на схід-південь у бік Маріуполя), хтось — у сповідь («Логіка № 9» з її простором між Раєм і Пеклом), хтось — у щоденник вимушеного переміщення («Не коней міняю — міняю повітря»). Це свідчить про творчу зрілість: автори не виконували завдання — вони говорили про те, що болить, і знаходили для цього форму.
Жанрове розмаїття виявилося цілком осмисленим. Римовані вірші обрали ті, кому потрібна була невблаганність форми: учасник 4 рядки замикає, як пастку, з якої героїня не може вийти — аж до фінального удару «Що програла давно. І не в тому бою». Верлібр обрали ті, кому потрібна була точність деталі: вірш про Габіду написаний майже як репортаж — жодного зайвого слова, лише спостереження, що накопичуються до образу Одіссея.
Наскрізні теми проступають попри різні ідіоми та форми. Війна та її відлуння є майже скрізь — іноді прямо (Габіда з Маріуполя, «вижжене поле» учасника 4), іноді як тло між рядками. Ідентичність і належність — ще одна нитка: людина на межі, у точці переходу, вона ще не знає, ким стане «після». Вибір і його ціна — у текстах про bet on the wrong horse і change horses in midstream: в одному героїня билася до кінця, не знаючи, що програла вже давно; в іншому — тихий жах усвідомлення, що вибору, власне, і не було.
Найсильніші моменти — у кожного свій. Габіда-Одіссей, що колись повернеться в Ітаку. «Не коней міняю — міняю повітря» — одна фраза, що містить цілий досвід вимушеної міграції. «Ти знову прийдеш безіменним дзвінком, на дев'ять секунд помовчати» — раптова жива деталь, що заземлює філософський простір «Логіки №9». І звісно, фінал четвертого вірша, відкладений до останнього рядка й від того ще трагічніший.
Конкурс називається «Вірші без конспектів, і перший тур довів, що назва влучна. Ніхто не писав за шаблоном. Учасники принесли власний досвід, власний біль, власне бачення і вдягли їх у поетичну форму. Шість різних ідіом. Шість різних доль у текстах. Один час — наш спільний.
Другий тур — відкритий для всіх
Перший тур завершено, але конкурс триває. Другий тур — це переклад поезії Ірини Малярської однією з іноземних мов на вибір: англійською, французькою, німецькою або іспанською. Переклад — це теж творчість, теж вибір, теж голос. Іноді навіть сміливіший, ніж написати власний вірш: тут ти відповідаєш не лише за себе, а й за чужий текст, який довірився тобі.
Взяти участь може кожен — навіть ті, хто не писав у першому турі.
Долучитися до другого туру, познайомитися з учасниками першого туру та надихнутися їхньою творчістю: https://t.me/poemswithoutnotes
Підсумки конкурсу — 9 березня. Чекаємо на всіх натхненних!
