16 квітня виповнюється 185 років від дня народження Христини Данилівни Алчевської — видатної харків’янки, педагога, просвітниці, мемуаристки та дитячої письменниці.
Є особистості в історії, доля і вчинки яких стають своєрідним маяком і компасом у формуванні життєвих цінностей для багатьох поколінь. Христина Данилівна увійшла в українську культуру як людина, для якої служіння суспільному благу стало сенсом життя. У часи масової безграмотності вона зробила просвітницьку діяльність своїм життєвим девізом і залишалася вірною цьому покликанню до кінця.
Народилася Христина Данилівна у 1841 році в місті Борзна на Чернігівщині. З дитинства виявляла потяг до знань, здобула домашню освіту і проявила численні таланти. Уже з 18 років вона стала кореспонденткою відомого журналу «Дзвін» і публікувала свої вірші під псевдонімом «Українка».
З юних років, відчувши на собі несправедливість обмежень у доступі жінок до освіти, Алчевська мріяла стати вчителькою і дати іншим жінкам те, чого була позбавлена сама, — знання і можливість обирати власний шлях. Ця мета стала для неї справжнім викликом і справою життя: навчити грамоті якомога більше жінок і подолати освітню нерівність.
Усе життя Алчевської нерозривно пов’язане з Харковом. У 1862 році вона заснувала приватну недільну українську школу для жінок, яку утримувала до 1919 року. До 1870 року школа діяла нелегально — заняття проводилися вдома у Христини Данилівни, а згодом її було відкрито офіційно. У школі викладали правознавство, географію, історію України, письмо, математику, фізику та хімію. Разом із Алчевською працював колектив однодумців — понад 100 учителів, які викладали безоплатно. Велику увагу приділяли й позакласній роботі: учениці відвідували театри, виставки, брали участь у літературних читаннях, екскурсіях.
У 1896 році на власній земельній ділянці за проєктом архітектора О. М. Бекетова було збудовано окрему будівлю для школи — єдине власне приміщення серед усіх недільних шкіл того часу в Російській імперії. Нині в цій будівлі розташовані виставкові зали Харківського художнього музею. За десятиліття діяльності школа дала освіту тисячам жінок різного віку, ставши важливим осередком освіти дорослих.
Недільна школа стала лише першим кроком Алчевської на шляху просвітництва. За підтримки чоловіка-мецената вона відкривала безкоштовні школи для народу, видавала дешеві популярні книжки, організовувала лекції, театральні виступи, концерти, шевченківські вечори. Вона активно популяризувала українську мову, народну пісню та творчість Тараса Шевченка.
Згодом Алчевська також організувала в Харкові Товариство грамотності та першу громадську бібліотеку (нині Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка). Понад пів століття вона присвятила педагогічній діяльності, яка отримала високу оцінку як в Україні, так і за кордоном. Вона була нагороджена почесним дипломом на Всесвітній педагогічній виставці 1899 року в Парижі, обіймала посаду віцепрезидентки Міжнародної ліги освіти та стала однією з перших, кому було призначено державну пенсію як ветерану педагогічного руху.
Цікавий факт: у 1899 році на території своєї садиби в Харкові (вулиця Садово-Куликівська, нині Дарвіна) Христина Алчевська встановила перший у світі пам’ятник Тарасові Шевченку.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть родина Алчевських була однією з найпомітніших у комерційному та культурному житті Харкова.
