Олександр Грін писав «Пурпурові вітрила» майже п’ять років. Вперше у світ окремою книгою твір вийшов лише 1923 року.
«Пурпурові вітрила» увійшли до культурного коду. І навіть якщо хтось не читав саму книгу, все одно пам’ятає про дівчинку Ассоль, яка вірила в те, що одного разу за нею припливе гарний і хоробрий принц на кораблі з пурпуровими вітрилами.
Історія створення повісті трохи романтична: у вітрині одного з магазинів Санкт-Петербурга він побачив бот із гарним крилоподібним, але лише білим вітрилом. «Ця іграшка мені щось сказала, але я не знав – що, тоді я прикинув, чи не скаже більше вітрило червоного, а краще того – пурпурового кольору, тому що в пурпуровому є яскраве тріумфування. Радість означає знання, чому радієш. І ось, розгортаючи з цього, беручи хвилі і корабель з яскраво- пурпуровими вітрилами, я побачив мету його буття», – так про це писав А. Грін.
Цікаво, що навіть чарівне ім’я Ассоль з’явилося випадково. За чутками, Грін купував у магазині томатний сік та у питанні: «А сіль?» – почув поєднання звуків, що надихнуло письменника на створення імені для головної героїні твору.
Мила казка, глибока і блакитна, як море...
